Батьківська хата

Батьківська хата
Стоїть хатина. Якось так вже сталось,
що, крім лелек, їй нікого чекать.
На призьбі сніп сидить, мов сива старість,
та ще горня - на грудях будяка.
І лиш роки поважно, по-одному,
злітають тихим скрипом із воріт...
Ромашки в крапиві побіля дому,
мов зграйка переляканих сиріт...
Струмить повітря пахощами липи,
я ним завжди впивалась досхочу...
А бджоли лементують аж до хрипу,
коли впаде краплиночка дощу...
Любисток ще не вивітрили сіни,
стоять похмурі в хаті рогачі,
забуті фотографії на стінах,
та мамина хустина на печі...
Латає вітер плечі черепичні,
голосить, часом, в комині нудьга...
Стоїть батьківська хата, наче вічність,
де небо на березових ногах...