Зими до глузду дивна фронда...
Зими до глузду дивна фронда:
не сніг панує, а вода.
Повзе дороги анаконда,
і вітер в очі загляда.
Чомусь думкам немає міри,
сиділи б тихо, але ж ні!
Можливо, їх втомило сіре
на цім природнім полотні.
Ворушить хмари небо дике,
неначе грається свинцем,
і час давно не знає ліку,
а просто тюпає тихцем.
