ЧОРНІ ШРАМИ
Коли злато очі сліпить, — вогнище палає...
Дитинча невинних звірів у вогні згорають.
Людські душі затверділи, мов закам'яніли,
У вогні дерева гинуть, плачуть діди сиві.
Це ж онуки їх сьогодні гроші заробляють,
Про майбутнє, мов чужинці, зовсім вже не дбають.
Люди добрі, ви ж не звірі — нащо ліс палити,
Діточкам в містах великих — що ж тепер робити?
Це початок — прийде лихо, не поможуть храми…
На землі, колись зеленій — чорні будуть шрами.
Nikvoron
