Павуки

Хлопчик боїться тата і павуків.
Страхіття його щетинисті, восьмилапі,
Не вказано, де порятунок, на жодній мапі —
Не створено мап для заляканих слабаків.
Хлопчик волів би вишкребтись, та не зміг:
Хата саманна бездонніша за могилу.
Схожою на очеретяний чорний сніг
Мати плете павутину й втрачає силу,
Бо в’яже докупи і шкіру, і дах; і звук
Найслабший травмує руки її хирляві.
…Мати встає серед ночі, щоб видоїти козу,
Ховає у фартусі золото і коралі,
Риб’ячий хвіст та пасмо тонких сивин
Свого чоловіка, й тендітний сріблястий  серпик…
Хлопчик її зміцніє до роковин,
Хлопчик її взагалі не боїться смерті.
З екрану шипить і щебече - мов мед тече
Липке пустослів’я, що сіє зірковий демон.
Із батька виходить життя, знизує плечем,
Батько вже не розуміє ні хто, ні де він,
Навічно вростаючи в крісло під регіт мух…
За спиною хлопця стоїть восьмилапий його хранитель.
 
Мати приходить удосвіта, ледь переводить дух,
Підморгує до ікон – більш не варто про це  говорити.