Здається
Здається, ми зустрілись випадково,
Але чомусь так мариться мені –
Що ти ввійшла в моє життя казково
І що була – ти десь у вигнанні.
Що ми раніше бачились з тобою,
Не знаю тільки – як, коли і де!
Що брали в руки, за кохання, зброю
І падали в колосся золоте.
Що зранку ти усмішкою вітала,
А я - намилуватися не міг,
Як ти своє волосся заплітала,
Біля моїх закам’янілих ніг.
І ми з тобою щастя зустрічали
І бачили, як квітне зимній сад.
Там, за вікном, морози все сичали,
А в нашім домі зеленів фасад.
Здається, ми зустрілись випадково,
Але чомусь так мариться мені –
Що ти ввійшла в моє життя казково
І що була – ти десь у вигнанні.
© Андрій Колісний
17 вересня 2013 р.
