Прошка.

В лісі, що розкинувся на березі річки, жила зайчиха. В густому тернику вирила собі нору. В самому кінці нори, з сухої травички і шерсті, зробила тепле, затишне кубельце. Навесні в кубельці появились троє маленьких, голих і сліпих зайчат. Мама-зайчиха годувала їх свої молочком. Зайчата с кожни днем підростали. Вони покрились сірим пухом, прозріли. Стали похожі на невеликі пухнасті клубочки.
"Пора їх виводити з нори", - думала зайчиха.
Але на дворі ішли дощі. Нарешті дощь скінчився, виглянуло сонечко. Після пройденго дощу, в лісі стояв п"янкий запах різнотрав"я.
" Сьогодны хороший день для навчання діток", - подумала вона.
-Навчу їх як по запаху находити їстівну травку, - і вона рішилась.
Спочатку сама вилізла з нори. Хорошо обнюхала та обдивилась ліс навколо нори. Лисиці поблизу не було. Позвала діток.
- Вилазьте тихенько з нори, сідайте біля мене кружком.
Вона розповіла діткам про страшну лисицю, чому її потрібно остерігатися.
- А тепер біжіть за мною, не відставайте.
Стрибаючи під кущами, находила їстівні травки, показувала їх зайчатам.
Вони накидалися на них, з аппетитом хрумкали. Травки зайчатам дуже подобалися.
- Нюхайте кожну травинку, кожен листочок. Якщо вони пахнуть гірчинкою,
то їх можна їсти,- навчала вона діток.
В цей час лисиця, яка жила в самій гущавині лису, вийшла на полювання. Вона шукала їду для своїх трьох маленьких лисенят, які залишилися в норі.
І вже давно примітила зайчиху з зайчатами та тихо кралася за ними.
"Хороший сьогодні обід буде моїм діткам", - думала вона.
Лисиця була дуже хитра. Вона чекала поки зайчиха відведе своїх діток подальше від нори і яке небудь зайча відстане. Такий час настав. Зайчиха з дітками були вже далеко від нори. А одне зайча, доїдаючи листок гірчака,
відбилося від своїх.
"Пора",- подумала хитра лисиця. Стрибнувши, вхопила зайча за задню лапку. Але, в цей час з-за кущів вийшов дідусь, який жив під лісом на сво-їй дачі. Сьогодні він ішов з великим мішком і косою, щоб своїм козочкам накосити трави. Замітивши лисицю, замахнувся на неї косою. Лисиця злякалася, кинула поранене зайчатко та втекла в ліс. Дідусь підібрав його, посадив у свій мішок.
"Буде моїй внучці забава".
Зайчиха, помітивши пропажу, вернулась за ним. Але вже було пізно і це дуже її засмутило.
Дома, дідусь подарив зайчатко своїй внучці Даші. Його назвали Прошкою. Дідусь зробів йому окрему, простору клітку, де воно жило. Даша лікувала, годувала, чесала йому шерстку і кожень день випускала його на прогулянку у двір. Прошка потихеньку підростав. З маленького сірого клубочка перетворився на великого зайця. Він став ручним, не боявся ні дідуся, ні Даші.
Минули останні дні осені. Даша вже давно поїхала в місто, пішла в школу. Дідусь сам порався на дачі. Внучка приїзжала на вихідні провідати свого любимця. З дня на день холодало. Пішли дощі. Дідусь і сам збирався переїзжати в місто. Була неділля, Даша приїхала до дідуся на дачу. Попросила забрати Прошку до міста.
- Хорошо, забирай, тільки там йому буде поганно, -сказав дідусь.
Даша відкрила клітку, випустила зайця у двір.
- Нехай останній раз побігає по двору.
Прошка, вискочивши з клітки, трошки побігав по двору, потім заскочив в огород, погриз там капустну кочерижку і, незамітно для всіх, вискочив у відкриту фірточку, у ліс. Коли дідусь та внучка кинулись шукати зайця, його пропав уже і слід. На зов Даші він не з"явився.
- Мабуть він майнув у ліс, - сказав дідусь.
Даші так стало шкода Прошку, що вона розплакалась.
- Дідусю, він же ручний і пропаде у лісі. Його з"їсть лисиця, -крізь сльози мовила вона.
- Нічого, він виживе. Найде своїх братиків,- заспокоїв її дідусь.
Наступив грудень місяць. Випав великий сніг. Перед новим роком, дідусь зібрався з"їздити на дачу, перевірити чі все там гаразд, та привезти внучці ялинку.
Даша напросилася у дідуся взяти її з собою.
Приїхавши на дачу і відкривши фірточку, вони були дуже здивовані.
На огороді великий, білий заєць гриз капустну кочерижку. Приїзжих заєць не злякався. Він спокійно догриз кочерижку і направився до виходу. При цьому вн кутильгав на заднью лапку.
- Дідусю, а він хромає, як наш Прошка?
- Так це ї є наш Прошка, - відповів радісно дідусь.
- А чому він білий, наш Прошка був сірим?
- Тому, що зимою зайці міняют сіру шубку на білу.
- Прошка, Прошка,- позвала Даша.
Прошка зупинився, оглянувся на неї і дідуся. Потім потихеньку поскакав у ліс. Даша помахала йому рукою.
- Прощавай Прошка, тільки не попадайся хитрій лисиці.
- Він уже здичавів, - замітив дідусь.
червень 2017 року.