Сусідка
Прозора ніч, а місяця не видко
(лише відбиток зоряний у склі),
І чути як за стінами сусідка
Вже вкотре крутить фільм про Амелі.
Їй хочеться, напевне, до Монмартру,
Схвильовано почути там «je t’aime»,
Сходити до якогось ще театру
І потонути в морі хризантем.
В сусідчинім бажанні стільки смутку,
Оскільки вже давно відомо їй,
Що завтра будуть чай, під’їзд, маршрутка
Із сірими обличчями. Без мрій.
